Оксана Муравльова – волонтерка з Донеччини, координаторка Українського розмовного клубу «Файно», голова правління у ВГО Союз Українок та «Людина року 2025» на Тернопільщині. А ще – ініціаторка проектів, три з яких отримали статус рекордів України.
Пані Оксана двічі була змушена покинути свій дім через війну. Вперше у 2014 році, коли переїхала до Краматорська, а вдруге вона залишила рідний край уже після повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Сьогодні пані Оксана живе в Бережанах на Тернопільщині, де продовжує свою важливу місію допомоги людям.
Про дитячі захоплення, волонтерство, рекорди, а також про те, що мотивує рухатись далі – читайте у нашому інтерв’ю.
Пані Оксано, хотіла б розпочати із запитання про місце, де Ви народилися. Як воно вплинуло на Ваше становлення?
Я народилася в м.Алчевськ (Комунарськ) Луганської області. Дитячі канікули проводила на Вінниччині. В родині спілкувалися українською та російською. Батько завжди купував переважно книжки українською мовою. Алчевськ завжди був російськомовним – вже в першому класі мала сутичку з вчителькою, яка пояснювала, що немає слова «лісосмуга», а є «лесополоса». Тож спротив у дитячому серці проти російського зародився ще тоді.
Що Вам подобалось у дитинстві? До чого мали найбільшу схильність?
Однозначно читання. Читала «запоєм», була записана до шести бібліотек, бо більше п’яти книжок не давали, але й з них дві мали бути нецікавими (запропонованими бібліотекаром). Біля мами завжди вчилася шити, вишивати, набивати килими.
Як обирали майбутню професію і яким бачили своє майбутнє?
У другому класі вирішила стати вчителем, а у восьмому вже чітко визначилася, що буду викладати саме українську мову та літературу. По батьковій лінії дід і дві його сестри були вчителями української – мабуть, це й вплинуло, хоч батьки були будівельниками.
На першому курсі університету написала першу свою статтю до місцевої газети «Заметалл» про захист мови «Похорон рідної мови?!» і її навіть надрукували (1985рік). Мріяла викладати мову з любов’ю до рідного слова.
Сьогодні Ви проживаєте на Тернопільщині. Чому обрали саме Бережани і які місцеві традиції Вам запам’яталися найбільше?
Так, з 27 березня 2022 року довелося переїхати до Бережан. Тут були знайомі волонтери ГО «Бережанський майдан» (голова Галина Проців) і представниця міської влади Алла Соколовська, які запросили, коли ми з донькою та онукою рятувалися з Києва. З бережанцями спілкування почали у 2015 році під час навчання на Школі соціального посередника (від Української миротворчої школи).
Нині знайомимося з традиціями Тернопілля. Їздимо по селах розказуємо про рідну Донеччину та Луганщину, а самі дізнаємося про український рух, історію Бережанщини. Тут дуже обдаровані люди художньо та музикально.
Волонтерство для Вас це – …
Волонтерство для мене – це життя! У 2012р. почала лікувати онкологію, а коли у 2014 році втратила все (житло, роботу, звичне життєве оточення), то стала волонтером. Добре, що маю інвалідність і хоч невеличку пенсію, то маю можливість волонтерити.
Над якими проектами працюєте зараз?
З 2017 року триває волонтерська акція «Народжені в вишиванках» – запропонована Лесею Воронюк, нині охоплено майже всю Україну і не лише.
У Бережанському замку щосуботи збираю клуб «Затишок», де проводимо майстер-класи, спільні заходи, готуємо Захисникам сувеніри, шиємо адаптивний одяг. Щотижня відвідуємо поранених із смаколиками та мінімайстерками, психологічними бесідами. Збираємо посилки друзів із фронту.
Також шию прапори. До речі, один з таких прапорів – рекордний. Це кримськотатарський прапор розмірами 9х16 м., який об’їхав Україну, облетів Крим у 2020 році та повернувся додому, нині у Музеї другої світової в Києві.
Вибираючи в житті такий шлях, Ви берете на себе велику відповідальність і чималий стрес. Яка Ваша мотивація?
Це втеча від хвороби й поганих новин з фронту. Вишивка рятує від депресії. Хоч це все й складно. Лікування припинила й захопилася творчістю (сміється).
Ви тричі ініціювали встановлення рекордів України. Як виникали ідеї і чи складно було їх втілити в життя?
Так, маю три рекорди: мапа України «Обійми» (2023 р.), кримськотатарський прапор (2024 р.) та найбільша вишита вручну українська сорочка (2026 р.). Пазл-мапа України «Обійми» увійшла у ТОП-100 Рекордів України за 2022-2025 роки.
Ідеї приходять по-різному. Найчастіше, коли дуже важко, на межі депресії, або, як із кримськотатарським прапором потрібна була допомога друзям, щоб підтримати окуповані території. Дуже хочеться через спільну діяльність об’єднати членів громади, мешканців України, щоб разом іти до Перемоги. Адже попереду ще багато роботи і на фронті, і після Перемоги.
Що б Ви порадили людям, які мають «рекордні» ідеї, але не наважуються їх реалізувати?
Вірити в себе і в свої сили. Не спробуєш, не дізнаєшся, що вийде.
Назвіть п’ять локацій в Україні, які справили на Вас найбільше враження.
Луганщина, Донеччина, Дніпро, Одеса і Бережани.
Фото: з архіву Оксани Муравльової.
Розмову вела Анастасія Давиденко.
Спеціально для UkrainianVibe.